Сьераневада

Відомо вислів: «про померлих не говорять погано». Його сенс кожен по-своєму зрозуміє. Напевно, краще висловлювати претензії за життя, на поминках сумувати, тужити. Ларі нещодавно втратив батька, організовує його похорон, спеціально приїхав із дружиною в Бухарест. Батько тут жив, у нього ж інша дорога. Це чуже місто, незнайомий. Він лікар – скептик, містик одночасно. Багато секретів знає, у чудеса не вірить, але заперечувати можливість існування потойбічного світу, ігнорувати неймовірну раціональність живих організмів, їх пристрої теж не в силах. Тому розраховував, що будуть поминати за традицією, у відповідності з правилами, встановленими релігією, соціальними нормами: тихо, спокійно.
Його очікування не виправдовуються. Напередодні стався теракт в Парижі. Всі починають обговорювати подію, розгорається запекла суперечка. Щось невисловлене. Покійний ніколи не почує якісь слова. Присутні не бажають озвучити йому їх, зляться. Заспокоїти їх непросто. Священик і Ларі даремно намагаються це зробити. Коли спір здавалося б затих, прийшов новий гість. Його поява викликала чергову хвилю обурення. Відволіктися від горя, страху, зіткнення з неминучістю допомагає дивну поведінку. Син теж незабаром, можливо, забуде про смуток чи розчарується в людях ще сильніше. На поминках людям похилого віку доводиться часто бувати, молодим не зрозуміти урочистість, трагізм, пафосність, що відбувається.